сурмачі

likelviv


Фотоблог

Фоторозповідь про Львів і все, що з ним пов'язано.


Previous Entry Share Next Entry
Я не хочу мігрувати. 758 слів з минулого...
Ulyana
likelviv
Написала цей текст в 2009 році, він вивів мене у 6-ку фіналістів конкурсу "Born in '89" від ЄБРР. Отримала за цих кількасот слів 1000 євро і поїздку на кілька днів в Лондон. Милий і щирий текст. Шкода, що я вже думаю трохи по-іншому і припускаю своє життя в іншій країні, хоч і не перестаю любити свою.
***
Я живу в маленькому європейському місті. Хоча… Я не можу сказати, що є стовідсотковою європейкою. В мені поєдналися гармонійно і дика Азія, і глобалізована Європа.


Так багато моїх товаришів зараз говорять про виїзд з країни, про нелегальну чи легальну міграцію. Будь-куди, лиш би не залишатися тут. Не залишатися серед брудних вулиць і поганих доріг, невихованих службовців і невиправданої корупції, високих цін і політичної нестабільності. Я теж іноді думаю про це і воно мене бентежить.


Пишу в часі своєї університетської передостанньої сесії. Позаду залишилися чотири роки навчання, чотири роки, за які я так мало пізнала потрібного і практичного для своєї професії, але так багато про виживання в Україні загалом. Коли за перший екзамен отримала вбивчу для моєї впевненості трійку, я не знала, що через два роки зрозумію, що причиною тому було не моє незнання, а проста дань корупції, бажання викладача вказати мені моє місце і встановити чудові фінансові відносини на подальші сесії. Та я й далі не розуміла натяків, залишалась смішною і чесною.

Мені двадцять один. Я вчилася в дитсадку, трьох школах і одному університеті. Я пишу оповідання. Люблю солодке і слухати сімейні історії. Люблю повертатися назад і згадувати. В ці кілька речень можна вкласти всю мене. Бракує ще одного. Я не хочу мігрувати.


Добре пам’ятаю дев’яності. Це було перше десятиліття мого життя. На щастя, довгі нічні черги за хлібом, цукром та молоком пройшли повз мене, бо в ті часи я ще брязкала пострадянськими смішними іграшками і крутила чарівну дзиґу з санами і ялинками всередині, гогойкала на дерев’яному старенькому коні, якого тато, коли ми бували в бабці, знімав із запорошеного горища (там ще жила прабабця - дрібними частками серед своїх пальт та сукенок, прадід у своєму різьбленому ціпку та інші вмерлі члени нашої родини в розмаїтті речей – ступок, кошиків, глечиків, лахміть і книжок). Середина дев’яностих і я йду до першого класу. Маю гарненьке вишневе платтячко і чудну сумку із зайчиком, страшна коричнева шкільна форма теж пройшла повз мене. В той час ми збирали фантики від жуйок і налягали на йогурти, чи інші закордонні чудо-харчі, які посипалися на нас як із рогу достатку після років дефіциту. Закінчую школу вже у зовсім інші часи. Останній рік навчання, а я революціонерка. Прогулюю уроки поряд університету, де всю осінь, що передувала нашому мирному повстанню, було розкладене наметове містечко. А тоді рушаю в холодний сніговий Київ і усвідомлюю, що мій народ не німий і що…. І що я не хочу мігрувати.

І от. Нині вже католицьке Різдво 2009 року. До нашого ж греко-католицького залишилося ще неповних два тижні. І я настільки щаслива, що цього не вкладеш в слова. Сиджу іноді в каварні і дивлюся на передсвяткову метушню, на ярмарок і казкові вітрини і думаю лише про те як зберемося на Різдво колядувати, як будемо їсти кутю і вареники з капустою, як спечу різдвяне печиво, як гарно в наших Карпатах, коли вони стрясаються від звуків трембіти і стародавньої монотонної коляди. І не минатимуть колядники ні одної хати, ні одної родини, і столи ламатимуться від наїдків, і… Я не хочу мігрувати, бо як можна дозволити собі втекти від абсолютного щастя. І за святвечірній стіл з нами сядуть сотні наших предків, які жили під пануванням князівства Литовського і імперії Австро-Угорської, Польщі і СРСР, які жили за часів Русі, залежної і незалежної, які жили! Ми були, є і будемо загадковими слов’янами. Ми були, є і будемо українцями-русинами, які живуть на перехресті світових культур, на розламі католицизму і православ’я.




Більшість з нас і далі має середню зарплату в двісті американських доларів, одягається в дешевий китайський чи турецький одяг, який паками чи великими картатими сумками розвозять по всіх усюдах з Одеси чи Хмельницька, надає перевагу хімічним сурогатам, а не традиційній їжі. Але при низькій зарплаті якось вдається навіть мати машину і хату, в дешевому одязі виглядати гарно, а споживаючи фаст-фуд не забувати про культ сімейного їдження. Ця країна добра тим, що ти ніколи не знаєш чого сподіватися надалі, в тому є свій чар, повірте. Для чого стрибати з парашутом, чи пірнати до акул, якщо ти можеш просто жити тут і мати ті ж чарівні відчуття. Я – любителька пригод, а це означає, що мені не треба нікуди мігрувати, бо я народилася для цієї країни.

Наш український світ не досконалий. Він такий мінливий, він такий піддатливий як тісто залишене підкисати у дерев’яних ночвах. Ми – такі щасливі і такі нещасні. Ми – це ми. Любимо нарікати, хочемо то до ЄС, то до Росії. Ми – це те тісто, лише готуємося стати хлібом. Наша історія довга і бурхлива, ми повільно розвиваємося, повільно ростемо, повільно формуємо свою хлібину, може тому, що будемо жити ще довго, аж до цілковитого спікання в смачний і пухкий хліб з твердою скоринкою.




Текст - Уляна Явна: facebook, блог.
Фото - Олег Бабенчук: olegbabenchuk.com, facebook та Вконтакті

  • 1
Гарна історія!
І знімки класні!

Гречно дякую,забрав до себе.

Прекрасні, щирі і теплі слова! Дякую.

>і дика Азія

зовсім зовсім зовсім дика?

>нічні черги за хлібом, цукром та молоком пройшли повз мене
Вас дезінформували. Я Принаймі, такого не пригадую, щоби вони були геть аж нічними

>страшна коричнева шкільна форма
Вона була не настільки страшною і не тільки коричневою

>які посипалися на нас як із рогу достатку після років дефіциту
Ви не застали "років дефіциту", тому як ви можете їх порівнювати із "закордонними чудо-харчами"?

>і припускаю своє життя в іншій країні
Чому? Адже у нас "абсолютне щастя"?

Edited at 2013-04-28 21:59 (UTC)

ніколи не знаєш чого сподіватися

Ми з Вами аналоги. Це як я на риболовлі. Не їду там де зариблений ставок, хоч і риби наловиш, а їду де не знаєш що клюне. Хоч і без багато риби (як в Україні)та ЗАДОВОЛЕННЯ. Як і від нашої Неньки.

непогано написано

компліменти авторці-- ви гарно пишете --відчуваеться е талант до цього --але хочеться сказати шо на обьективність ця стаття не претендуе дуже все субьективне і часом наївне --а з чимось можна взагалі не погодитись --самолюбування нащадків селян шо живуть в польскому місті львів дещо тішить своею наївністю--невже проживання в польскому місті яке через примхи історії випадково стало населеним українцями дае якісь права називатись европейцями? -у львова багато сотень років польскої історії --багато десятків радянської історії --і всього лиш скільки? --22 роки укр історії --і саме тому незрозуміло чому сучасні українці називають це місто українським... пс-- тільки не треба розказувати про древньо-руського князя який заснував це місто ....

Re: непогано написано

Вітання, Сергію! Історія примхлива штука. Мені абсолютно байдуже до того, чи я - європейка, чи азіатка, чи хто-зна-хто, це нічого не міняє в моєму житті... Написано ж - що в мені, як і в цьому місті, поєдналися і Азія і Європа. Твір має право на наївність, тоді мені було 20, а зараз 24. Вік і стать дозволяють мені бути наївною, хіба не так? Про те, кому належить Львів, хто має в ньому має право жити - сперечатись не будемо. Є міста, які належать всім потрохи.Такі ж права на Львів як поляки і українці мають також німці, австрійці, євреї, вірмени і т.д. Бо Ви забули, що з 1772 року до 1918 - Львів належав Габсбургам. 1918-1923 рр - українці боролися за своє право на це місто... Ви не задумувались як вони собі таке дозволили, відібрати в поляків їхнє місто? Може тому, що хоч у Львові жили поляки, але місто стоїть на руській землі?)))

Re: непогано написано

Всі вже склалося так, як склалося. Велика історія у славного європейського міста Львіва ,багато разів він був у різних руках. Львів - прекрасний, багатий, затишний і доглянуте місто. Абсолютно европейский.Город, де пахне свіжою випічкою, кави та квітучими фруктовими деревами . У Лондоні і без нас багато жителів, Львів - краще і рідніше. І погода - краще))).прекрасна стаття, дякую, Уляно!

Re: непогано написано

Большое спасибо, Лена! Надеюсь Вас снова увидеть во Львове!:)

Re: непогано написано

Спасибо!))). Много раз еще приедем, еще надоесть успеем! Нежно люблю Львов: он - самый красивый и уютный город из всех, что я видела.

цитата--Написала цей текст в 2009 році, він вивів мене у 6-ку фіналістів конкурсу "Born in '89" від ЄБРР. Отримала за цих кількасот слів 1000 євро і поїздку на кілька днів в Лондон. Милий і щирий текст. Шкода, що я вже думаю трохи по-іншому і припускаю своє життя в іншій країні, хоч і не перестаю любити свою.- кінець цитати ---а авторка не задумувалась а чому саме її текст виграв??? як версія він виграв бо був непоганою мотиваціею для інших молодих людей ЛИШАТИСЬ в україні ---а це вигідно для европи бо і так вистачае емігрантів---і так хватае думаючих на перпективу людей які емігрують бо не хочуть тратити свое життя на боротьбу з корупціею, хаосом а часом і боротьбу за виживання в україні...

Re: просто тема

Текст отримав 3тє місце. Думаю тому, що був позитивним, а не традиційним для українців ниттям і наріканням)помітили таку негативну рису в нашого народу?))

Re: просто тема

ваша правда --е така риса-- але я вам скажу " секрет "--німці ТЕЖ ниють --хоча і живуть дуже добре --ниття повірте мені вистачае ...ниють бо колись було краще -- доречі це правда --колись --ще 20 років назад в німеччині був практично комунізм ---зараз стало важче-- чи це не привід понити?? --те саме і українці ниють не просто так-- а через реально важке життя .

  • 1
?

Log in

No account? Create an account